avangard-pressa.ru

Памфіл юркевич серце та його значення в духовному житті людини - Философия

Памфіл Юркевич (1827–1874) – український філософ і педагог. Народився на Полтавщині (Золотоніський повіт, тепер Черкаська область) в родині священика. Після Полтавської семінарії вступив до Київської духовної академії. Тут пройшов шлях викладача, магістра, професора. У1861 р. запрошений до Московського університету на посаду завідувача кафедри. Потім – декан історико-філологічного факультету. Його учнями були, зокрема, відомий російський філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський.

У праці "Серце..." (1860) (повна назва: "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого") П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця – переживаннях, почуттях і реакціях – виражається індивідуальність особистості.

Вихідною думкою П. Юркевича є його посилання на священні книги: "...серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містили - ще всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Далі П. Юркевич конкретизує це твердження, посилаючись при цьому на аргументи, взяті зі "Священного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

– серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

– серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

– серце є містилищем всіх пізнавальних дій душі;

– оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

– серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

– серце є осереддям морального життя людини,

Ці положення Ц. Юркевич підтверджує численними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. За П. Юркевичем, "...діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нервами, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму". І далі: "Тілесним органом душі може бути ні що інше, як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно і є щонайглибшим органом життя душевного".

Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно – місце волі та бажань людини.

Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".

Серце є також центром релігійних переживань людини.

П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, за П. Юркевичем, народжується внаслідок діяльності душі, пов'язане з духовно-моральним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Розум, "голова", керує, планує, диригує процесом пізнання, а серце – породжує.

Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Дерево пізнання не є деревом життя", – говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність людини, а життя її серця, безпосередні та глибокі переживання, які походять від серця. Якщо розум – це світло, то духовне життя виникає навіть раніше від цього світла, у пітьмі людської душі. Розум – вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.

П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відношення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'язати біблійне вчення про серце, згідно з яким серце є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практичної філософії.